Головна | Реєстрація | Вхід | RSSНеділя, 19.11.2017, 16:46

ФІЗИКА

Картинка смайлик
Меню сайту
Міні-чат
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Вчені-фізики

Вчені- фізики

Грабовський Борис Павлович
(1901-1966)

Кожного дня в нашому домі спалахує екран телевізора і ми спостерігаємо за подіями усіх континентів Землі. І це чудо ми називаємо звичайним словом телебачення. Нам здається, що воно було завжди. Проте люди старшого покоління пам'ятають часи, коли екранчики перших "КВНів" спалахували в небагатьох квартирах, і дивитися телевізор збиралися всі сусіди.
Телебачення - це пересилання на відстань зображень рухомих і нерухомих об'єктів за допомогою електричних сигналів, що поширюються каналами зв'язку.

Над ідеєю дальнобачення (так називалося телебачення) працювало багато учених і радіоентузіастів з усіх країн світу. Але створити повністю електронну систему передачі на відстань рухомого зображення і здійснити сім десятиліть тому практичну трансляцію за цією схемою вперше в світі пощастило лише Борису Павловичу Грабовському - сину видатного українського поета-демократа Павла Арсенійовича Грабовського.

Народився Борис Грабовський 26 травня 1901 р. у Тобольську, де в царському засланні перебував його батько. Після смерті Павла Грабовського (1902 р.) сім'я переїхала до Одеси, потім - до Харкова, а пізніше - вимушено в глуху тоді Середню Азію. На початку 1917 р. Грабовські оселилися в киргизькому селищі Токмак. У 20-х роках Борис навчався у дворічній спеціальній школі в Ташкенті, куди його направили як талановитого хлопця. Згодом він поступив на підготовчий курс Середньоазіатського університету. У цьому закладі Борис Грабовський одночасно працював лаборантом, займався дослідженнями з фізики. Тут він познайомився з професором Г. Поповим. В його науковій бібліотеці були праці Бориса Розина в галузі електронної телескопії, з якими ознайомився допитливий юнак. Ідея передачі зображення на відстань надзвичайно захопила Бориса. У 1924 р. він винайшов катодний комутатор, що став основою побудови передавальної телевізійної трубки, за що отримав премію. Подальша робота над винайденням електронного телебачення показала, що Б. Грабовському бракує знань. Він поїхав до Саратова, де мешкала його тітка. Вона познайомила винахідника з викладачами математики М. Піскуновим і фізики В. Поповим. Результатом їхньої спільної роботи став проект телеустановки, яку Б. Грабовський назвав "радіотелефот". А далі були експерименти, висновки експертної комісії, і знову - робота над вдосконаленням телеобладнання. До роботи було залучено молодого дослідника - лаборанта І. Бєлянського із Середньоазіатської станції зв'язку.

26 липня 1928 р. Узбецька столиця - Ташкент. Комісія під керівництвом професора університету Златоврацького приймала експеримент, який здійснювали Грабовський і Бєлянський. І сталося диво: на маленькому екранчику всі побачили лице Бєлянського.

Це вперше у світі в природних умовах за допомогою електронного методу транслювалося рухоме зображення.

І знову доля готувала Борисові Грабовському нові випробування. Йому було запропоновано продемонструвати апаратуру в Москві. Після її пересилки виявилось, що вся вона розтрощена. Новий удар нанесли ідеологи механічної системи телебачення, які назвали "телефот" Б. Грабовського безперспективним.
1931 р. Борис Грабовський намагався ще раз переконати всіх у доцільності свого винаходу, але безрезультатно.
Після таких ударів долі Борис Павлович тяжко захворів, а одужавши, переїхав з родиною до Бішкеку, де мешкала його мати. Працював, закінчив університет, продовжував займатися винахідництвом. Побудував малолітражний гелікоптер, трикрилий планер, сконструював прилад для орієнтації сліпих, апарат для глухонімих. Запатентовану ним ідею отримання катодного променя було успішно використано в Інституті електрозварювання. Про це писав йому особисто директор Борис Патон.
І все-таки визнання Бориса Грабовського як винахідника електронного телебачення сталося.

23 грудня 1963 р. Борис Грабовський дістав листа з Державного комітету з ра діоелектроніки, в якому зазначалося: "Ваш пріоритет на одержання рухомого зображення за допомогою "Апарата для електронної телескопії" незаперечний, а факт видачі патенту юридично скріплює пріоритет за авторами винаходу".

Згодом прийшло і міжнародне визнання.
Нашого видатного земляка пам'ятає узбецький народ. У 1965 р. Б. Грабовському було присвоєно звання заслуженого винахідника Узбекистану. А 1977 р. у Ташкенті засновано Музей електронного телебачення імені Бориса Грабовського. Є музей імені Бориса Грабовського і в Тюменському індустріальному інституті, а також у селі Пушкарському (тепер Грабовському) на Сумщині.
Помер автор одного з найбільших відкриттів ХХ ст. у 1966 р. Його поховали у столиці Киргизії - Бішкеку.
Докладніше про історію відкриття Б. Грабовського ви прочитаєте у цих статтях.

Мащенко І. Творець "електронної музи": 26 трав. 2001 р.- 100 років від дня народж. Б. Грабовського // Дзеркало тижня.- 2001.- 26 трав.-1 черв.- С. 18.

Шевчук В. Борис Грабовський і виникнення телебачення // Світ фізики.- 1999.- № 1.- С. 10-13.

Шендеровський В. Українці у світовій науці: До 100-річчя від дня народж. Бориса Грабовського / В. Шендеровський, В. Козирський, Н. Форостяна // Фізика.- 2001.- № 14.- С. 7-8.

 

Дрогобич Юрій

1450 — 1494

 

Дрогобич Юрій (Котермак)

(Бл. 1450 — 4 лютого 1494)

Філософ, учений, гуманіст, астроном, астролог, перший український доктор медицини, поет

 

Вчений-енциклопедист, освітній та культурний діяч, фахівець в галузі астрономії, математик, доктор медицини, поет. Ректор університету Болоньї, представник раннього гуманізму. Юрій Дрогобич представляв Україну у західноєвропейських вчених колах. Його наукові твори були відомі в Італії, Франції, Угорщини, Німеччини. Серед учнів Юрія Дрогобича - великий польський астроном Н. Копернік.

 

Кінець XV ст. вважається початком відродження духовного й літературного життя України. Це, перш за все, позначилося у появі цілої низки перекладених творів науково-природничого, богословського та морально-етичного жанрів. В аудиторіях середньовічних університетів українська молодь з'явилась відразу після їх заснування. У паризькій Сорбонні вже наприкінці XIV ст. серед українців були не тільки студенти, але й доктори наук.

 

Серед численних українських випускників європейських університетів вирізняється велична постать Юрія Михайловича Котермака - вченого, освітнього діяча, поета, першого українського автора наукової книги, ректора Болонського університету, в історію якого він увійшов під іменем «Джорджо да Леополі», - Юрія зі Львова, відомого нам під ім'ям Юрія з Дрогобича.

 

Майбутній вчений народився 1450 р. в старовинному галицькому місті Дрогобич в родині збіднілого шляхтича Доната Котермака. Початкову освіту здобув у рідному місті та Львові, потім навчався у Краківському Ягеллонському університеті, де отримав ступінь бакалавра і магістра. На той час Краків був не лише столицею Польщі, але й осередком європейської культури. У XV-XVI ст. у Краківському університеті викладало більше тринадцяти українських професорів. Вперше ім'я Юрія Дрогобича зафіксовано у запису його в книзі бажаючих здати іспити на факультет «вільних наук». У 1471 р. Дрогобич вже отримав науковий ступінь бакалавра, а в 1473 р. став магістром.

 

Для продовження навчання Юрій Дрогобич попрямував до Італії, де завершив освіту в Болонському університеті. У цілому в Італії в XV-XVIII ст. навчалося багато українців, у XVII ст. лише в Падуї знаходилося їх близько 500. Деякі з випускників (такі як Г. Керницький та Я. Севський) залишалися професорами. Чимало студентів навчалися і в Римі, зокрема Ф. Прокопович. Життя на чужині не було легким. Дрогобичу доводилося багато часу витрачати на те, щоб заробити собі на хліб. Якби не це, він, як свідчать його листи, досяг би ще більших результатів у навчанні.

 

У 1481-1482 рр., У віці 31 року, Дрогобич посів посаду ректора цього одного з найстаріших європейських центрів передових гуманістичних течій у філософії і природознавстві. Ректор, адміністративний керманич університету, обирався з викладачів на два роки. Юрій Дрогобич готував з професорами розклад лекцій, заповнював вакансії, встановлював порядок оплати праці професорів, контролював їхню роботу, організовував диспути, мав право кримінальної юрисдикції над усіма, хто перебував на службі або навчався в університеті.

 

У трьох астрологічних трактатах Дрогобича, які збереглися в бібліотеках Парижа та Мюнхена, позначилася фундаментальна обізнаність автора з тогочасною фаховою літературою - творами Птолемея і арабських астрономів. Один з трактатів - перша друкована книга Юрія Дрогобича «Прогностична оцінка 1483 р.» (Видана в Римі латиною), яка розглядає окремі питання філософії, астрономії, географії. Одна з головних ідей цього трактату полягає в тому, що передбачення майбутнього має служити людям. У книзі наводяться географічні координати Львова, Дрогобича, Вільно і Москви; визначено час двох майбутніх місячних затемнень.

 

Книжки Юрія Дрогобича в рукописних копіях використовували його сучасники, зокрема Грам Шедель, автор «Всесвітньої хроніки» (1493 р.). Фрагменти латиномовних праць Дрогобича в XVII ст. були включені вченими Острозької академії до рукописного збірника. Про великий авторитет Дрогобича як вченого свідчить той факт, що він на запрошення відомих аристократичних сімей, як один з провідних тогочасних астрологів, складав гороскопи. Юрій Дрогобич, повернувшись до Кракова, також був лейб-медиком короля К. Ягеллончика. в 1488 р. він став професором Краківського Ягеллонського університету - центру гуманістичного світогляду, а в 1492 р. він був обраний деканом медичного факультету.

 

Серед його студентів був і майбутній видатний астроном Н. Копернік, автор трактату, «Про обертання небесних сфер», що поклав початок нового погляду на будову Сонячної системи - геліоцентричного. Викладацька діяльність Юрія Дрогобича була спрямована на поширення гуманістичних ідей епохи Відродження в Україну. Він вважав, що ідеал доброчесності - Бог, до якого людина може наблизитися завдяки самовдосконаленню. У той же час з-під пера Дрогобича вийшов трактат про затемнення Сонця і Місяця.

 

Постійно живучи у Кракові, Дрогобич досить часто приїжджав до Львова. Очевидно, в останні роки свого життя він підтримував тісні контакти з України. Адже, хоча європейська культура і мала величезний вплив на його духовне зростання, але на Галичині були закладені підвалини його майбутнього блискучої освіти. Помер Юрій Дрогобич в Кракові в 1494 р., де і був з почестями похований.

 

 

 

Іван Пулюй — життя в ім’я науки та України (до 170-ліття від дня народження)

Ivan_Pulyuy2 лютого 2015 року виповнюється 170 років від дня народження знаменитого фізика і електротехніка, винахідника “X”-променiв, перекладача Біблії та Псалтиря, відомого громадсько-політичного діяча, вченого і патріота України – Івана Пулюя.

Він мав п’ятнадцять дочок і синів,
По світу не пустив нікого у свитині,
Отак би й нині незалежній Україні
Бог дав таких новітніх Пулюїв!
Петро Іванов.

Народився Іван Пулюй 2 лютого 1845 року в релігійній греко-католицькій родині у містечку Гримайлові на Тернопільщині. Закінчив Тернопільську гімназію (1865р.), теологічний (1869р.) і філософський (1872р.) факультети Віденського університету. У 1876 році захистив докторську дисертацію та здобув ступінь доктора філософії Страсбурзького університету. Автор близько 50 наукових і науково-популярних праць із фізики та електротехніки українською, німецькою та англійською мовами. Іван Пулюй був дійсним і почесним членом Наукового Товариства імені Т. Шевченка, належав до когорти вчених світової слави, що формували світ двадцятого століття.

Знаменитий фізик і електротехнік Іван Пулюй стояв біля витоків одного із найвизначніших досягнень людства — відкриття „Х”-променів, отримав перші високоякісні світлини з їх застосуванням. Всі експерименти з „Х”-променями вчений проводив з вакуумними трубками власної конструкції. Об’єктом його уваги були також проблеми молекулярної фізики, дослідження властивостей та природи катодних променів.

Одним з улюблених занять Івана Пулюя був переклад релігійних праць із стародавніх мов. Разом з відомим істориком, письменником, етнографом, перекладачем Пантелеймоном Кулішем та широко знаним письменником Іваном Нечуй-Левицьким Іван Пулюй зробив перший переклад українською мовою Нового та Старого Завіту.

Помер видатний вчений та громадсько-культурний дiяч Iван Пулюй 31 сiчня 1918 року у Празi, де i похований.

Життя Івана Пулюя пройшло в основному за межами України. Але помислами і добрими справами він залишався серед свого народу, співпереживав за його долю, підносив його велич . Сьогодні ім’я вченого свiтової слави Iвана Пулюя назавжди повертається iз забуття, як символ iнтелектуальної могутностi українського народу і орiєнтир майбутнiх звершень нашої держави.

 

Кондратюк Юрій Васильович
(1897-1942)

Ю. В. Кондратюк бачив навколоземний космос, міжпланетний простір як поле мирної діяльності жителів Землі. Він розумів, що землянам мимоволі доведеться створювати космічне виробництво, нові, можливі лише в умовах невагомості і глибокого вакууму, технології, освоювати території, природні багатства астероїдів, Місяця, планет Сонячної системи, максимально використовувати променеву енергію Сонця.

21 червня 1897 р. у Полтаві в сім'ї подружжя Шаргей народився майбутній геній космонавтики - син Олександр. Проте всьому світові він відомий як Кондратюк Юрій Васильович. Мати, Людмила Львівна, померла, коли йому ледве виповнилося чотири роки. А батько, Гнат Бенедиктович, був "вічним" студентом. Учився в Київському і Петербурзькому університетах, у Вищій школі технічних наук у Німеччині. Він був людиною з великим обдаруванням, але в житті йому не таланило. Коли Олександру виповнилося лише тринадцять років батько помер. Так і вийшло, що жив і виховувався Олександр у діда з бабою (медичних працівників), людей у Полтаві знаних і шанованих. Хлопець був здібним і цілеспрямованим. У 1916 р. Олександр Шаргей закінчив гімназію зі срібною медаллю і вступив на механічне відділення Петербурзького політехнічного інституту. Звідти юнака призвали на військову службу - на курси прапорщиків при одному з юнкерських училищ. Потім була революція 1917 р. Олександра двічі мобілізували у білу армію, і двічі він дезиртирував з неї. Під час останньої втечі О. Шаргей залишився без документів, які зосталися в штабі однієї з частин денікінської армії. Коли більшовики міцно встали при владі, О. Шаргей зрозумів, чим загрожує йому минуле. У той час він жив на напівлегальному становищі у близьких людей в містечку Малі Виски (тепер - Кіровоградська обл.) і працював на цукровому заводі. Мачуха, Олена Петрівна, дуже любила свого пасинка, і намагалася в будь-який спосіб уберегти йому життя. Тому 15 серпня 1921 р., головним чином на її вимогу, Олександр взяв документи померлого однолітка і став Юрієм Васильовичем Кондратюком. Цю таємницю знали лише кілька людей і зберігали її довгі роки.

Після громадянської війни майбутньому вченому не довелося жити на Полтавщині. Доля закинула його на Північний Кавказ, а потім - у Новосибірськ. У 1927-1933 рр. він займався там проектуванням елеваторної техніки. З 1933 р. Ю. В. Кондратюк - науковий керівник групи з проектування та будівництва Кримської вітроелектростанції. Напередодні Великої Вітчизняної війни він працював у Центроенергобуді в Москві. На початку липня 1941 р. Юрій Васильович добровільно вступив до народного ополчення і вирушив на фронт. З лютого 1942 р. звісток про нього немає. Дата, місце його загибелі і поховання й досі не з'ясовані.
Все, що робив Ю. В. Кондратюк, було оригінальним, нестандартним і дуже продуманим в інженерному плані. Але відомими в усьому світі стали його праці саме з теорії ракетно-космічного польоту.

Розробляв основні проблеми космонавтики, космічних польотів і конструювання міжпланетних кораблів, які виклав у праці "Тим, хто буде читати, щоб будувати" (1918-1919 рр.). У праці "Завоювання міжпланетних просторів" (1929 р.) вивів основне рівняння польоту ракети, розглянув енергетично найвигідніші траєкторії космічних польотів, виклав теорію багатоступінчатих ракет... Розглянув проблеми створення проміжних міжпланетних баз, ідею використання гравітаційного поля небесних тіл для розв'язання цих проблем.

Видатну знахідку Ю. В. Кондратюка - засіб досягнення поверхні космічних тіл, насамперед Місяця і Марса, - було застосовано у проекті "Аполлон", у конструкції американського місячного модуля.
Залишилися спогади тих, хто знав Юрія Кондратюка.

То був високий чубатий юнак, веселий, товаристський... Дарма, що після тифу, а все в роботі, все було, щось мудрує, вигадує, і руки мав золоті... Взагалі, все матеріальне він мав за ніщо, побут власний для нього нічогісінько не важив... Зате в чому-небудь посприяти іншій людині, хай і малознайомій, чимось зарадити їй, о, тут механік наш давав волю своїй винахідливості... Одне слово, то людина, видно, була з рідкісних, одержимих натур - самий дух невситимості грав у ньому, дух постійних, вічних шукань... Видно, що вмів радуватися життю, наповнено жив, хоча і вкрай невибагливо...".

Тож недарма О. Т. Гончар назвав Ю. Кондратюка "генієм в обмотках".
За своє життя ця геніальна людина не встигла здобути ні визнання, ні нагород у себе на Батьківщині. Проте, як першому, хто запропонував створити станцію-супутник Місяця і чиєю ідеєю скористались американські вчені при польоті перших астронавтів на Місяць, Юрію Кондратюку на космодромі мису Канаверал вдячні американці спорудили пам'ятник. Можливо, колись прийде час і це буде зроблено і в нас, в Україні. А поки що ім'ям Кондратюка названо трасу, по якій перша людина висадилася на Місяць, і кратер на зворотному боці Місяця.
Детальніше про особисте життя Юрія Васильовича Кондратюка, його родину та винаходи ви прочитаєте у рекомендованих статтях.

Дубас З. В. Кондратюк Юрій Васильович // З. В. Дубас Іскристі зернятка: Цікаві розповіді та бувальщина.- Т., 1999.- С. 104-105.

Лозяк Г. Зірка Всесвіту // Фізика.- 2003.- № 5.- С. 6-11.

Шаров І. Кондратюк Юрій Васильович // І. Шаров. 100 видатних імен України.- К., 1999.- С. 177-180.

 

Космічний геній Сергій Корольов

Чому українські генії мусили жити під псевдонімами? Олександр Шаргей – Кондратюк, Сергій Корольов – Сергєєв.

Двічі Сергєєву пропонували висунення на премію Нобеля, але... 

12 січня 1907 р. у Житомирі народився Сергій Корольов, космічний геній (жінки говорили "космічний Дон Жуан"). Мати Сергія після закінчення гімназії була насильно видана заміж за викладача словесності у гімназії №1 Житомира. Жінка хотіла продовжувати навчання, але чоловік заперечував, на цьому ґрунті вони розлучилися. Сергій залишився з мамою, але батько пообіцяв викрасти сина, тому мама відвезла хлопця до своїх батьків до Ніжина. Там бабуня заробляла тим, що солила та продавала огірки. Протягом шести років хлопчика не пускали самого на вулицю, перші уроки були домашні від бабусі та мами; малий грався сам. Навіть дорослий Корольов ніколи не запрошував гостей. Небом Сергій почав марити в шість років, коли над Ніжином виконував фігури складного пілотажу, а потім приземлився на Базарній площі льотчик Уточкін.
 

Нарешті батьки влаштували свої справи. Батько переїхав до Києва й одружився вдруге. У 1916 р Корольов переїхав до Одеси, бо мама вийшла вдруге заміж за одесита Григорія Баланіна, начальника портової електростанції. У вересні 1917-го хлопчик пішов до першого класу Третьої одеської гімназії, але через вуличні бої гімназію закрили. Довелося продовжувати навчання вдома.

В Одесі Сергій уперше закохався. Її звали Ксенія Вінцентіні, або Ляля. Вони були однолітками. Корольов і на руках навколо неї ходив, і під баржею пропливав, навіть виконав стійку на руках на даху міського моргу. Нарешті Ляля дозволила себе поцілувати. 

Перед тим як поїхати складати іспити до Київської Політехніки, Сергій посватався. Ксенія відповіла, що не зробить цього, доки не буде самостійно заробляти. Восени 1924-го Корольов став студентом. В анкеті для абітурієнтів він записав себе українцем. У 1926 р. авіаційне відділення в інституті закрили, тому Сергій перевівся до Московського вищого технічного училища. 1930-го Корольов закінчив МВТУ, залишився у столиці СРСР, а Ляля — Харківський медичний і за розподілом поїхала працювати на Донбас. Сергій удруге запропонував Ксенії одружитися, вона знов відмовила, бо три роки їм доведеться жити в різних містах. Корольов домовився з керівництвом лікарні й Лялю відпустили достроково, 1931-го Сергій і Ксенія одружилися. 11 квітня 1935 р. у Корольова народилася дочка Наталія. Однак Корольов швидко втратив інтерес до дружини; у ньому прокинувся прадавній інстинкт мисливця за черговою красунею. 

Влітку 1938-го ув'язнили Валентина Глушка. На зборах, де колеги засуджували арештованого, Сергій Корольов заявив, що Глушко не може бути ворогом народу. За кілька днів взяли й Корольова. На допитах 31-річному конструкторові зламали щелепи. 

Проти ночі на 28 червня 1938 р. відбувся 15 хвилинний суд, на якому Корольову оголосили вирок — ув'язнення на 10 років. Мив золото на Колимі. Через п'ять років у концтаборі отримали вказівку — відправити на Велику землю в'язня Корольова. Шарашкам Берії терміново знадобилися ракетники. Коли Сергій дістався Магадана, пароплав уже відійшов. Згодом з'ясували, що судно затонуло і жоден пасажир не врятувався. Наступного пароплава довелося чекати шість місяців.

У Казані 1942-го року на заводі-22 розпочався тюремний роман Корольова з кресляркою Ніною: вони перекидалися словами, часом записками. 27 червня 1944 Сергій був достроково звільнений. Того ж дня він пішов свататися. Мама була земною жінкою: розуміла, що різниця у 12 років не головне при їхніх статусах. Вийшла Ніна заміж за того, кого напитала мама. Невдало. А він знайшов іншу Ніну. Шлюб із 27-річною перекладачкою Ніною Котенковою був щасливим. Вона залишила роботу і присвятила себе чоловікові, а він себе - ракетобудуванню. На цьому мисливський сезон закінчився. Сергій знайшов домашній затишок. 

Після війни був відряджений до Німеччини, де вивчав документи з розробки ракет Третього рейху. У 1946 році його призначено головним конструктором балістичних ракет, Курчатов створив ядерний проект, ракетний щит СРСР. 

У 1957 році Нобелівський комітет звернувся до Академії наук СРСР із проханням висунути на здобуття премії трьох науковців, чиї розробки відкрили людству шлях у космос. Кандидатура Корольова була поза конкуренцією, проте за інші місця почалася боротьба між високими сановниками. Тоді Микита Хрущов наказав відповісти, що конструктор супутника — радянський народ, а не Сергєєв. Тільки у день смерті світові оголосили справжнє ім'я Корольова. 
 

Відсвяткували його день народження, в останній раз Корольов заспівав улюблену "Чому я не сокіл", через день – до Кремлівської лікарні. Оперував міністр охорони здоров'я СРСР Б. Петровський. Лікар виявив пухлину, якої раніше не помітили, під час її видалення хворому стало погано. Запросили хірурга О. Вишневського. Той подивився на ледь живого Корольова й зауважив: "Вибачте, на трупах не оперую".

 

СІКОРСЬКИЙ ІГОР ІВАНОВИЧ

 

 Серед плеяди авіаконструкторів світового значенення значне місце належить киянину Ігорю Івановичу Сікорському. Він був одним із фундаторів вітчизняної авіації, створив спочатку в Києві, а потім (1912-1917) у Петербурзі-Петрограді цілу серію базових моделей літаків, гелікоптери, аеросані та авіадвигун. Під час революційних подій 1917 р. змушений був припинити роботу як конструктор, а у березні 1918 р. з болем у серці покинув Росію і невдовзі своєю талановитою працею приніс авіаційну славу США. Народився І. Сікорський 25 травня (6 червня) 1889 р. у Києві в сім'ї відомого психотерапевта, професора Університету Святого Володимира І. О. Сікорського. Від матері хлопець вперше почув про проекти літальних апаратів великого Леонардо да Вінчі. Навчався в І Київській гімназії, Морському кадетському корпусі в Петербурзі (1903-1906), як і старший брат Сергій. Після закінчення загальноосвітніх класів Ігор Сікорський у 1906 р. повертається до Києва, щоб вступити до Політехнічного інституту. Та під час революції 1905-1907 рр. російські навчальні заклади фактично не працювали, тому Ігор їде до Парижа й вступає до Технічної школи Дювіньо де Лано, знайомиться з питаннями авіації. Лише в 1907 р. І. І. Сікорський став студентом Київського політехнічного інституту. Саме там захопився ідеєю побудови літального апарату. Під час канікул побував у Німеччині, де опановував досвід європейських винахідників. З поверненням до Києва продовжує активно займатися конструюванням гелікоптера. Отримавши від своєї рідні необхідні кошти, І. Сікорський у січні 1909 р. виїхав до Франції з рекомендованим листом від професора М. Б. Делоне до Ф. Фербера. У Парижі Ігор спостерігав за польотами відомих французьких авіаторів. Там таки закупив авіазапчастини та авіадвигун «Анзані» у 25 к.с. 1 травня 1909 р. І. Сікорський повернувся до Києва і до липня завершив створення свого першого гелікоптера, який через малопотужний двигун та інші недопрацювання так і не піднявся у повітря. Нова поїздка восени того ж року до Парижа по 2 більш потужні двигуни «Анзані» та новий досвід, спостереження за польотами аеропланів дає новий поштовх до конструювання гелікоптера № 2 і аеросаней, а також до його переорієнтації на створення літака. Студент І. Сікорський на літаку БІС-1 власної конструкції. Червень 1910 р. На жаль, потужності двигуна не вистачало для злету, він міг ллише підстрибувати. І. Сікорському вдалося вперше піднятися в повітря лише 3 червня 1910 р. на іншій машині - БІС-2 (С-2). Це був третій літак вітчизняної конструкції на теренах Російської імперії (перший - О. Кудашева, другий - петербуржця Я. Гаккеля), що піднявся у повітря. Під час наступних випробувань цей літак розбився. Наступні конструкції І. Сікорського (С-3, С-4) були більш досконалими. Проте славу йому приніс п'ятий літак - С-5 (побудований у квітні 1911 р.), який перевершував попередні за розмірами, потужністю й надійністю силової установки. На цьому біплані І. Сікорський склав іспит на звання пілота, встановив чотири всеросійські рекорди (висоти - 500 м, дальності - 85 км, тривалости - 52 хв., швидкості польоту - 125 км/год.), зробив показові польоти і навіть покатав пасажирів. На початку вересня 1911 р. відбувалися військові маневри, на яких молодий конструктор продемонстрував перевагу свого літака над машинами іноземних моделей. Приблизно в цей же час він побудував у власній майстерні декілька легких літаків на замовлення своїх друзів-студентів. Йому подобалося бути не лише конструктором і незмінним випробувачем своїх літаків, але й навчальним льотчиком. Газети і журнали заговорили про авіамайстерні і льотну школу київського студента, його називали «російським Фарманом». Того ж таки 1911 р. Сікорський розробив свій шостий літак (С-6) з потужнішим двигуном і тримісною кабіною. На ньому він встановив світовий рекорд швидкості у польоті з трьома пасажирами (111 км/год.). Працюючи над поліпшенням аеродинамічних характеристик цієї моделі, конструктор побудував невелику аеродинамічну лабораторію. Випробування вдосконаленої моделі С- 6А почалися у березні 1912 р. Його швидкість коливалась від 111 до 120 км/год. при навантаженні до 450 кг. Цей модернізований літак С-6А завоював Велику золоту медаль на Московській Повітроплавній виставці в квітні 1912 р., а незадовго до цього Російське технічне товариство нагородило І. Сікорського Почесною медаллю «За корисні праці з повітроплавання і за самостійну розробку аероплана, що дала чудові результати». Студент, який ще недовчився, отримав у квітні 1912 р. відразу дві пропозиції з Петербурга: на посаду головного інженера військово- морської авіації та посаду головного конструктора авіаційного відділення акціонерного товариства «Російсько-Балтійський вагонний завод» (РБВЗ). Він прийняв обидві пропозиції, переїхав до столиці, а також запросив працювати у цьому відділі київських конструкторів Завдяки такому збігу обставин І. Сікорському вдалося зробити великий внесок у створення російської авіації військово-морського флоту; київського конструктора по праву можна вважатися одним із її засновників. Прослуживши всього рік, він звільнився з флотської служби і повністю зосередився на роботі на РБВЗ, з правлінням якого мав п'ятирічний контракт. На РБВЗ один за одним з'являються нові літаки І. Сікорського - біплани й моноплани, - які викликають незмінне захоплення як у широкої публіки, так і у фахівців і приносять славу Росії як одній з провідних авіаційних держав світу. Великий інтерес до літаків І. Сікорського виявили військові. Літак С-6Б з гальмовим пристроєм зайняв перше місце на військовому конкурсі, а С-7 був застосований у бою в Болгарії. На навчальному біплані С-8 «Малютка» сам конструктор виконав нічний політ. Далі було створено серію легких літаків його контрукції С-9, С-10, С-11, С-12, які випробували відомі пілоти. Наприклад, на розвіднику С-10 пілотом Г. Алехновичем було встановлено всеросійський рекорд висоти - 3400 м. Літак С-10 мав півтора десятки модифікацій, які на початок Першої світової війни становили основу морської авіації Балтійського флоту. Маневрений С-12 також будувався серійно і потім успішно застосовувався на фронті. У 1914 р. С-10А злетів з води на поплавках. Одночасно на заводі було налагоджено ліцензійне виробництво деяких типів іноземних літаків. Ще в 1911 р. Ігор Іванович після вимушеної посадки, що ледь не коштувала йому життя, задумався про шляхи підвищення надійності літаків і створення аероплана спеціального призначення для експлуатації на безкраїх російських просторах в умовах складного клімату. Вперше свою ідею про створення великих багатомоторних літаків він виклав у доповіді «Умови польоту аероплана» на загальних зборах членів КТП 5 (18) лютого 1912 р. За підтримки голови правління РБВЗ М. В. Шидловського 23-річний конструктор взявся до побудови багатомоторного літака наприкінці 1912 р. Вже у березні 1913 р. перший у світі чотиримоторний повітряний гігант під назвою «Великий Балтійський», або «Гранд» був збудований. Під час випробувань цей велетень-літак (вага 3500 кг, розмах верхнього крила 27 м, а нижнього - 20 м) дістав назву «Руський витязь». Чутки про повітряного гіганта покотилася по Росії. 2 серпня 1913 р. І. Сікорський з 7 пасажирами встановив на ньому новий рекорд на тривалість польоту - 1 год. 54 хв. За кордоном довго не хотіли вірити повідомленням у пресі про польоти «Витязя». Імператор Микола ІІ висловив бажання оглянути його. Тому літак перегнали в Красне Село, де цар піднявся на борт, а незабаром І. Сікорсь-кому «Ілля Муромець» у польоті передали від нього пам'ятний дарунок - золотий годинник. Літак, що перевершував за розмірами і злітою вагою всі, що доти були збудовані, поклав початок новому напряму в авіації - важкому літакобудуванню. Він став прообразом всіх майбутніх пасажирських авіалайнерів, важких бомбардувальників і транспортних літаків. Водночас І. І. Сікорський передавав свій досвід іншим, виступав перед слухачами Повітроплавних курсів при Петербурзькому політехнічному інституті ім. Петра Великого. Створення багатомоторних літаків-гігантів принесло І. Сікорсь- кому світову славу. Він став національним героєм Росії. У 1913 р. британський уряд повідомив Росію про наміри закупити аероплани І. Сікорського для оснащення свого військово-морського флоту. Проте таких літаків було недостатньо для самої Російської імперії 1. Машини, аналогічні «Руському витязеві», з'явилися за кордоном лише через декілька років. Проте «Руський витязь» літав недовго. На ІІІ конкурсі військових літаків 11 вересня 1913 р. у літака, який пролітав над «Руським витязем» відірвався двигун, упав на крило біплана і сильно його пошкодив. І. Сікорський вирішив не ремонтувати пошкоджений літак, а розпочав у серпні 1913 р. будівництво нового, що дістав назву «Ілля Муромець». Цей чотиримоторн

Картинка смайлик>
Вхід на сайт

Пошук
Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання
Календар
«  Листопад 2017  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
27282930
Архів записів
Калькулятор
Укоротить ссылку

Copyright MyCorp © 2017